АТО в особистостях

Сідий

Йому 58-м і він уже на пенсії… Чотири доньки, чотири внучки. Здавалося б у такому віці вдома сидіти та малечу бавити. А він обрав інший шлях…
– Коли Батьківщина у небезпеці, спокійно відлежуватися на дивані не можу, треба її боронити, – каже погладжуючи сиві вуса військовослужбовець одного з батальйонів Збройних Сил України, що на Артемівському напрямку, з позивним «Сідий».
Як тільки почалася неоголошена війна на Донбасі він у своїй домівці невеличкого села Везденьки, що на Хмельниччині не знаходив собі місця. Уся робота з рук валилася, всидіти на місці не міг.
– Піду добровольцем на фронт! – заявив якось дружині та дітям. Рідні подумали, що батько жартує. А він наступного дня, з самого раненька, завітав у райвійськкомат проситися до армії.
– Років 40 назад танкістом служив строкову службу, – і показує військовому комісару татуювання танка на лівому плечі. – Потім все життя трактористом працював, професія споріднена, візьмете? – аргументував він офіцеру.
У військкоматі перевірили стан здоров’я уже немолодого добровольця, відновили облікову карту і… взяли. Водії-механіки на броньовану техніку потрібні зараз війську. За короткий проміжок часу «Сідий» у навчальному центрі оборонного відомства відновив навики і сів на БМП. На сході України подолянин уже служить півроку.
– Чого «Сідим» вас бойові побратими називають? – питаю у військовослужбовця.
– Так я найстарший у нашому батальйоні. Мені 59-й рік пішов, – відповідає посміхаючись. – Техніку цю люблю, – гладить він свою бойову машину, – Я за нею як за малою дитиною слідкую. Назвав її «Хмельничанка Галя». І хоча їй років вже чимало, але у найвідповідальніші моменти жодного разу не підвела, надійно працює. Прикривала вона наших хлопців-десантників не один раз, транспортувала їх до переднього краю.
Зараз «Сідий» ремонтує «Хмельничанку Галю» і уже найближчим часом разом знову вирушають на передову захищати Україну.
Василь Лабай, із зони АТО, сектор «С»
Фото автора
13


Комментарии закрыты