Бій під Зеленопіллям — халатність чи зрада?

             

(Публікується в рамках конкурсу «Рерпортери АТО»)

У Львові на лікуванні перебуває понад 38 українських військових, котрі були поранені під Зеленопіллям. Унаслідок обстрілу бойовиками із системи залпового вогню «Град» підрозділів українських сил АТО поблизу селища Зеленопілля Артемівського району Донецької області вранці 11 липня загинуло близько 30 осіб.

Чому військове керівництво залишило напризволяще бійців 24-ї окремої Залізної механізованої бригади під Зеленопіллям? Про це розповіли кореспонденту «ДУ» дружина офіцера цієї бригади Неля Васюта та мати двох військовослужбовців Марія Боньковська, а також військовий експерт Володимир Гулима.

Ситуація на кордоні

— Досить довго військове керівництво йшло на допомогу бійцям 24-ї бригади. Яка ваша версія?

Н. В.: Мій чоловік як мобілізований перебуває два місяці у складі 24-ї бригади в зоні АТО. Незважаючи на складну обстановку, хлопці тримають бойовий дух на високому рівні. Вони готові боротися до перемоги. 11 липня відбувся перший обстріл «Градом». Наступної ночі їх знову обстріляли «Градом», а на третю ніч — з мінометів. Залишки бригади, що вціліли, героїчно вистояли, зупинили прорив військової техніки, розбивши колону. Не дали їй прорватися на територію Росії. Вони знешкодили велику кількість бойовиків і два «КамАЗи» зі зброєю.

Бойові дії відбуваються постійно. Хлопці не сплять. Бійці не мають можливості відпочити, але бойовий дух настільки високий, що вони готові постійно воювати. Частина бійців пережила психологічну травму. Упродовж усього цього часу запеклих боїв їм не надходила допомога. Єдина була з повітря — їм скинули бронежилети, форму і певну кількість взуття — берці. Усього не вистачило на всіх бійців. Бронежилетами вони між собою ділилися.

— З якими проблемами довелося стикнутися бійцям у Зеленопіллі?

Н. В.: Чотири доби поспіль тривали бої. Техніка, що вціліла, була частково в робочому стані, але без боєприпасів. Хлопці потребували: засобів зв’язку, рацій, тепловізорів, приладів нічного бачення, води. Велика проблема в тому, що згоріли особисті речі, форма, навіть військові квитки. Довелося харчуватися лише сухими пайками, спали на землі. Не всі мали спальник та каремати. У момент обстрілу бійці спали в наметах, які зрешетило осколками. Коли вибігали з наметів, потрапляли під осколочні ураження. Відповідно свої речі ніхто не рятував. Про те, щоб помитися, попрати — навіть мови не було.

24-та бригада перебуває у тяжкій ситуації від самого початку. Приміром, мого чоловіка вивозили у Дніпропетровськ, звідти в Амбросіївку під прикриттям. Не дали можливості родичам зібрати речі. Це було зроблено приховано. Вони перед тим пройшли на Яворівському полігоні навчання неповних два тижні. Як проходили навчання? Техніка була зламана, пального не було, тобто це була фікція.

Лише бригада мого чоловіка пережила три марші: Дніпропетровськ — Амбросіївка — Дяково — Довжанський. У них не було бронежилетів та касок. Вони їхали на звичайних машинах — «Уралах», накриті тентами. По них стріляли. Ця проблема не виникла вчора. Проблема назрівала тиждень до того, як сталася трагедія. Безпілотники «Дрони» літали щодня. До них підбиралися, їхні позиції вираховували.

Те, що будуть стріляти з території Росії, інтуїтивно відчували всі бійці останні кілька днів. У п’ятницю відбувся обстріл, а в четвер я телефонувала на гарячу лінію Міністерства оборони. Так як я регулярно туди телефоную, то від мене почали відмахуватися. Телефонувала до Центру тилового забезпечення. Говорила про бронежилети, каски, іншу амуніцію, харчування, тепловізори, прилади нічного бачення, тобто про все, що необхідно солдатам. Усе марно.

Мій чоловік також дзвонив на гарячу лінію. Він сказав, що вони в біді, потрібна допомога, постійно обстрілюють. Ефекту не було ніякого. Бійці 24-ї бригади в Зеленопіллі мали один тепловізор, який позичили в прикордонників. Як командування могло таку велику бойову одиницю залишити просто в полі під прицілом?

— Пані Маріє, що Ви можете додати?

М. Б.: Основну інформацію вам донесла пані Неля. Я скажу просто як мама двох солдатів, які стоять на кордоні з Росією. Я дуже співчуваю тим батькам, яким довелося пережити втрату своїх близьких. Мої двоє синів перебувають у 24-й бригаді. Вони залишилися живими в Зеленопіллі — були в наряді на блок-пості. Нині продовжують виконувати свій обов’язок.

Під час першого обстрілу сини добре окопалися і оборонялися. Вони не побачили підкріплення, але я хочу подякувати пану Парубію, бо нам вдалося підтримувати зв’язок із ним, і, можливо, завдяки цьому хлопцям надійшла допомога, яку скинули з гелікоптера. Ніхто з бійців, принаймні двоє моїх синів, не просяться додому, адже вони — патріоти. Те, що хлопці пережили, означає, що це воїни нової армії.

— Хто ваші сини за фахом?

М. Б.: Мої сини не солдати, вони — інтелігенція, люди творчі. Закінчили художню академію. Один — дизайнер. Він видав багато альбомів, книг. Його знають у творчих колах. Другий — художник-коваль. Пішов по батьковій лінії. Вони хочуть багато доброго зробити для української культури, але так сталося, що їх було призвано до лав армії. Не ховалися від армії. У нас уся родина патріотично налаштована. Брати мої за часів Радянського Союзу відслужили в «гарячих» точках.

Окрім того, на кордоні з Росією в зоні АТО не лише вони служать з нашої родини. Син моєї сестри — під Донецьком. Бере участь у важких боях. Ми йому діставали амуніцію, на яку складалися всією родиною. Він нам дзвонив, казав, що стоїть на блок-пості і зовсім незахищений. Я розумію, що всім не вистачає. Зараз важко зорієнтуватися, де і чого бракує, але в мене претензії до тих, хто їх відправляє. Ви їх відправляєте, знаючи, що там ними ніхто не буде займатися. Треба їхати вже готовим.

Сина брата мого ми вважаємо героєм. Він був від перших днів на Майдані, пережив пекло Інститутської, Грушевського. Був багато разів поранений. Потім один із перших пішов до Нацгвардії. Був під Слов’янськом тоді, коли ще ніхто там не був. Усе це, певно, вплинуло на його стан, тому він був комісований. Зараз хлопець удома.

Експертна оцінка

— Вам, пане Володимире, певно, важко давати експертну оцінку ситуації в АТО?

В. Г.: Так, мені дуже важко емоційно давати оцінку, бо я сам служив у цьому об’єднанні, щоправда тоді ще була 24-та Залізна дивізія. Я ситуацію сприймаю через призму власного бачення. Слова жінок та матерів — це свідчення того, що, незважаючи на ті трагічні події, котрі відбуваються, викрита ще одна сфера, яка ніяк не може бути вирішеною: моральне, психологічне забезпечення військовослужбовців. Виховні органи соціально-психологічної служби мають опікуватися бійцями від самого початку і до кінця, а не родичі. У цьому величезна прогалина. Військовослужбовці, офіцери, посадові офіцери також мали б вести роз’яснювальну роботу. Війна — надто сувора річ, і в неї є свої закони.

Я хотів би звернути увагу на проведений нами аналіз подій. Ми дійшли цікавого висновку: найбільш гучні трагедії, які потягнули за собою жертви у військових частинах, відбувалися після масових заходів протесту з боку матерів та інших рідних бійців. Наприклад, Володимир-Волинський — одна з найперших трагедій. 22 травня під Волновахою розстріляли тактичну групу. Перед тим, 6–16-го відбувалися заходи протесту. 3 червня відбувалися масові зібрання через незадоволення підготовкою в АТО, а 20 червня — загинула найкраща частина розвідувальної роти на чолі з її командиром.

Так само в Чернівцях, де 16 червня відбулися протести родичів, а після цього 17–18 червня ми почули про досить численні втрати у складі 128-ї окремої Горної піхотної бригади. Нещодавно чули про протести з приводу відправки 5-го батальйону територіальної оборони в зону АТО. Вже днями поховали заступника командира цього батальйону в Івано-Франківську.

— І що Ви б порадили робити?

В. Г.: Маємо справу з дуже підступним, підготовленим і непростим ворогом, який відслідковує моральні, психологічні моменти і б’є у найвразливіші місця. Заходи, які ми проводимо для того, щоб привернути увагу, мають бути більш продуманішими. Супротивник знає, що зможе розхитати ситуацію в нашому регіоні. Боюся, щоб ми не стали невільними заручниками ситуації.

Я до чого веду: мовчати не треба, проблеми потрібно вирішувати більш правовими методами. У нас є Міністерство оборони, прокуратура за наглядом у військовій сфері, військова контррозвідка, військова служба правопорядку. Якщо є конкретні факти, про які можуть розповісти самі військовослужбовці, дружини, близькі, слід звернутися з офіційною заявою, позовом, супроводжуючи поданням цієї інформації в пресі, і вимагати конкретних рішень. Посадові особи зобов’язані відповісти на запити, які отримали.

— Хотіла б уточнити. Російське головне розвідувальне управління відстежує акції в Західній Україні і намагається використовувати для того, щоб збурювати настрої?

В. Г.: Воно не лише використовує, а й провокує. Звернімо увагу: зараз пішла ціла хвиля акцій-протестів — в Івано-Франківську, на Закарпатті, Волині. Це спроба розхитати ситуацію. Треба бути пильними і з розумінням ставитися до цього.

Інформаційна війна

— Я зрозуміла з розмови дружини та мами, що командування частини подає неправдиву картинку до Центру. В чому полягає мета такої неправдивої інформації?

В. Г.: Важко сказати. Поговорімо відверто. У цьому конкретному випадку командири 24-ї бригади не перебудувалися і ще не до кінця усвідомили, де вони перебувають. На жаль, така практика встановилася в українських Збройних Силах протягом останніх 20 років, а саме: по тому, що доповість командир, судять, який він воєначальник. Ця інформація сприймається як єдина правдива і вказує на те, що в нас досі немає забезпечення. За радянських часів і в період, коли я служив, інформація подавалася паралельними каналами: свою інформацію подавав командир, свою — виховна служба, військова контррозвідка, служба правопорядку тощо. Викривлена інформація була виявлена і не сприймалася, як єдина достовірна. Причина проблеми полягає в системі управління та системі перевірки інформації.

Пригадуючи своїх командирів, я завжди чув, що солдата не треба жаліти, про нього треба піклуватися, дбати. Нещодавно почув іще одну примовку: сподіватися можемо на кого завгодно, а розраховувати лише на себе. 24-та бригада під Зеленопіллям бачила, що проти них ведеться розвідка, відчувала, що готуються якісь заходи, але це не провина одного командира, який там був, бо, окрім нього, є командири підрозділів, командири відділень. І не треба було чекати, треба було діяти.

— Яку б допомогу могло надати командування тактичної групи, щоб захистити бригаду від масованого обстрілу артилерійськими засобами залпового вогню?

В. Г.: Бронежилети і каски тут не захистять. Треба тільки вриватися-закопуватися в землю і захищати себе нашою рідною землею. Наскільки я зрозумів з поданої інформації жінками та мамами бійців цієї бригади, півтора тижня тактична група була на місці. За півтора тижня відповідно до вимог бойових статутів мав бути обладнаний потужний польовий табір із земляними укриттями як для техніки, так і для особового складу. Я думаю, що оцінку діям командира має дати прокуратура, але все-таки звертаю увагу на те, що не треба все перекладати на командування. Є командири різних ланок. Якщо сам про себе не потурбуєшся, не треба потім когось звинувачувати.

— Якою б мала бути військова допомога 24-й бригаді?

В. Г.: На Сході України відбувається надзвичайно масштабна антитерористична операція, в якій бере участь велика кількість військової техніки, особового складу, сил, засобів тощо. Події, що зараз відбуваються в Луганську, Донецьку, вражають. Для того, щоб вести успішні наступальні дії, має бути перевага, як мінімум, три до одного. Тому, напевно, всі сили і засоби зосереджені на напрямку головних ударів у районах основних дій. Ділянка Зеленопілля, де розташована 24-та бригада, не був таким, і тому відбувалося те, що відбувалося. Говорімо про те, що є керівник АТО, який відповідає за операцію. Є начальник Генерального штабу, міністр оборони, інші люди, які, врешті-решт, несуть відповідальність. І це вони усвідомлюють. Давати якісь поради, певно, не зовсім доцільно. Вони знають, що роблять. Якщо ми довірили і обрали президента України, йому довіряємо, треба з цим змиритися, не заважати і чекати на результат.

Н. В.: Відбувається прорив величезних колон техніки з Росії поблизу Зеленопілля. Воно у всіх на вустах. По 24-й стріляли з «Граду». Це не є стратегічно «гаряча» точка?

В. Г.: Ми з вами не оперуємо реальною оперативною інформацією, а те, що черпаємо з відкритих джерел, може бути дезінформацією. Я закликаю — не треба робити таких висновків, які мають робити фахівці, котрі до цього залучені.

Стосовно мобільних телефонів. Це дуже великий негативний чинник у діяльності українських військовослужбовців. Уже на офіційному рівні було заявлено, що всі переговори мобільних операторів «Київстар» та МТС прослуховуються. Існує купа різних засобів вирахування місцеперебування телефонів. Перше і головне правило — не давати противнику зайвої інформації. Використовуючи мобільні телефони, на жаль, ми допомагаємо спецслужбам і самі собі шкодимо.

Розмовляла Інна БОРИСОВА, Всеукраїнська суспільно-політична газета «Демократична Україна»

 

 

               

 

 


Комментарии закрыты