Борислав не сміється

Публікується в рамках конкурсу «Репортери АТО»

БОРЕСЛАВ ВОЛОНТЕРЫ

Напередодні свята Різдва Христова до Новоайдарщини завітали волонтери, які не тільки привезли продукти харчування, одяг, та інші облаштунки, так необхідні на предовій захісникам Украиїни, але й подарунки для дітей Новоайдарщини. За лічені хвилини, на протязі яких ми мали змогу спілкуватись, я встиг задати декілька запитань до керівника:

– Пане Миколо, декілька слів про своїх товарищів, а також про те, як довго ви займаєтесь благочинною справою?

– Ми приїхали з міста Борислава Львівської області. Ця подорож до зони АТО далеко не перша. Не меньше десятка разів ми приїджали до тих, хто  захищае наші домівки, та наш покій. Це не так просто, бо перш ніж ми вирушимо в дорогу, всі ланки волонтерського ланцюжка працюють на те, щоб кожна поїздка не стала останньою. Тобто процес волонтерского руху не зупиняється ні на мить.  Він зовсім не залежить від того, чи виїхала наша група до Луганщини чи Донеччини, чи працює з населенням у місі, та прилеглих районах.

 Чим займаються мої побратими та однодумці? Відверто кажучи тим, що зараз за них повинна була б робити держава. Для  нашіх захісників збираемо продукти, переправляемо на передову форму, взуття, медикаменти. Ця нелегка повсякденна робота,   потребує багато часу і ініціативи. Всі ті, хто сьогодні приїхав зі мною на Луганщину, брали відпуски за свій рахунок і використовували для поїздок свій особистий транспорт, свій вільний час для того, щоб допомогти хлопцям на передовій.

Не можу не сказати й того, що населення славного міста Борислава попри всі негаразди в економиці країни, продовжують допомогати своїм воякам. До пункту сбору речей та продуктів харчувони врни несуть хто що може. І за це  їм низький уклін.

Особливо хотілося б  підкреслити те, що волонтерський рух з часом не послаблюється, а навпаки. І все тому, що нас підтримує громада. У місті волонтерська організація має постіний офіс, про який чудово знають мешканці нашого невеличкого, але такого файного і затишного містечка Борислав. Там постійно знаходиься черговий, який може прийняти все, що піднесуть, або завезуть бориславці. Крім того, волонтери збирають гроші на потреби армії, а учні  займаються волонтерскою роботою за місцем свого навчання. Коли потрібно прийняти великий обсяг благодійної помочі – використовуємо свій особистий транспорт.

Ми якось підраховували кількість волонтерів і зараз можемо впевненно сказати про те, що у нас в місті кожен десятий мешканець – це активний волонтер.

– Коли вперше ви вирушили у подорож до «горячої крапки» на мапі Украиїни?

– Це було у жовтні минулого року. Звичайно, у першу чергу ми їхали до тих, хто пішов до Української армії з нашого міста. Але, коли приїжжали до міст дислокації вояків, тоді вже це розмежування ставало чисто формальним, бо груз розподілявся усім порівну. На той час для нас вже не існувало такого поняття, як «свій» та «чужий». Ми не тільки серцем, але й розумом відчували відповідальність за кожне життя, за кожну солдатську долю. Раділи, коли до волонтерського штабу приходили люди і розповідали про вдячні відгуки від матерей, сестер, чи братів, щодо нашіх грузів. Особливо запам`ятався випадок,  коли одного разу до нас завітала сивенька матуся одного з бійців, і низько вклонилась за те, що бронежилет, який ми доставили з волонтерським грузом, врятував життя її сину.

– І все ж-таки, крім їжи що ви доставляете на передову?

– Форму, взуття, берци, прилади нічного спостереження, рукавиці, окуляри, біноклі, засоби зв`язку. Взимку – пічки-буржуйки, генератори, теплий одяг тощо.

Які зараз спостерігаються труднощі у діяльності волонтерів?

– У нас зараз все такі ж завдання, як і у жовтні минулого  року – піклуватись про бійців. А от щодо незручностей, то можно говорити про те, що зараз набагато складніше стало діставатись беспосередньо місць дислокації військових. Зараз більша частина волонтерів дістається містечка Сватового, там на складах вигружає свою продукцію і повертається до дому. Про доставлений шруз сповіщають адресантів і вже потім в кожній частині окремо вирішують кого і коли відряджати з передової за «гуманітаркой». Це дуже незручно з тієї крапки зору, що волонтери тепер не мають змоги особисто передати речі, котрі збирають рідні та знайомі для тих, кого вони знають особисто.

У штабі АТО на таке кажуть, що подібне робиться для того, щоб зберегти наші життя. А нам, чесно кажучи, це не до вподоби. Так, мабуть з питань профессійної діяльності військових, сторонні особи не повинні знати про місцезнаходження тієї чи іншої військової частини, але як ми  будемо звітувати перед своїми товаришами які  збирали кошти і все інше? От і вигадуємо щоразу, як зустрітись з земляками без «посередників». Бо саме передача «з рук в руки» є найефективнішою і, до речі, займае меньше часу.

 Теперь друге – якщо люди зібрали гроші для того, щоб купити тепловізор, вони, безумовно хотіли б, щоб цей прибор був вручений безпосередньо бійцю, якого всі вони  знають. Причому, в таких випадках ми практикуємо робити документальні фото- і відеоз`емки. А якщо залишити це приладдя десь на складі, то ніякої гарантії, що воно дійде саме до адресата, у нас немає.

Окрім того, ми намагаємось налагодити контакт військовослужбовців з населенням. Відбувається все дуже просто: у ті чи інші товари, які збираються до фронту, городяни кладуть свої адреси, номери своїх телефонів. Потім відбуваеться контакт між цими людьми і кожен з них дарує іншому частинку своєї душевної теплоти. Це дуже зворушливо і таким чином відбувається зворотній зв`язок.

Тобто, такі дії стають своєрідним звітом перед земляками?

– І «так», і «ні». Річ у тому, що ми щомісяця робимо офіційний звіт за свою діяльність. Все відбувається дуже прозоро.  Ми оприлюднюємо фінансові звіти, виставляємо фото- та відеоз`омки. До речі, на такі звіти збирається чимало людей, бо у кожного з`являється нагода побачити своїх рідних та близьких людей на фото, або в кіно. І це дуже зворушливо.

Я так розумію, що після цієї поїздки у вас буде нагода показати бориславцям іх улюбленців, які зараз знаходяться на передовій.  А вам за весь час поїздок приходилось бути під обстрілами? Чи була, бодай раз, така критична ситуція, яка несла б загрозу вашому життю?

– Одразу хочу вас  розчарувати і відповім, що  під обстрілами нам не доводилось бути жодного разу. Річ у тому, що бійці  на передовій самі зацікавлені у тому, щоб з нами нічого поганого не вийшло. То ж, коли  ситуація у зоні дислокації бойової частини загострюється, нам назначають зустріч у безпечному місті десь неподалік.

–  А кумедні випадки траплялись?

– Звичайно. Зовсім  недавно виїхали ми до «своїх» хлопців. Дісталися до одного з блокпостів. Зупинились. До нас підходить вояка і каже:

– Борислав.

– Так, так. – відповідаємо, – ми з Бориславу, веземо хлопцям гуманітарну допомогу. Може і вам щось  треба?

А у віповідь чуємо все те ж:

– Борислав...

–  Авжеж Борислав, – кажемо. – Містечко наше невелике, але дуже приємно знати, що про нас усюди слава йде.

До машини за цей час вже підійшло двоє бійців з іншого боку.  Ніби-то  ми опинилась в оточенні, а той же хлопчина, що нас зупинив, все повторює:

– Борислав...

І тільки тут ми зрозуміли, що треба ж у відповідь сказати магічне слово-відповідь паролю «Смерека». Тільки-но ми його назвали, як усі з полегшенням зітхнули і почали посміхатись.

Іншого разу, розвозили груз і катастрофічно не встигали до нашіх хлопців, які базуються в Станиці Луганській. Через те, що усі працють і кожномутреба вчасно з`явитись на роботі, дуже бракувало часу на те, щоб доїхати до останнього місця призначення. Зупинились на блокпосту біля Новоайдару, і розмірковуємо що робити. Не їхати ж до дому з грузом. Обмірковуємо складну ситуацію, але ж невідомо звідки під`їхала якась военна машина і нас питають:

– Хлопці, а чи не треба чогось передати на Станицю Луганську? Якщо є потреба, можемо у вас забрати частину грузу.

Це було щось неймовірне і вирішувало багато наших проблем. Ніби сам Господь дав військовим якийсь особливий знак.  Зв`язались з «нашіми» хлопцями по телефону і вийшло так, що вони знають нових знайомих. То ж, без вагань передали груз і попрямували додому. А чрез декілька годин прийшло повідомлення, що груз доставлено до місця призначення. Бачите, і таке трапляється. 

Чи підтримуєте ви зв`язки з іншими волонтерськими організаціями?

– Так, безумовно. У нас налагоджені звя`зки і з Київом, і зі  Львовом, і з іншими городами України де працюють наші побратими. Волонтери постійно контактують між собою, постійно обмінюються необхідною інформацією. А як же інакше? Бо наша сила саме у єдності.

 

Автор: Володимир Мартинов


Комментарии закрыты