Славні традиції українського війська

 

(Публікується в рамках конкурсу «Репортери АТО»)

— Історія українського війська нині надзвичайно актуальна у зв’язку з війною на сході країни. Наші військові мають уявлення про козацькі часи та період радянщини. Не потрібно відкидати радянську минувшину. Українці виступили однією з націй-переможниць над нацизмом, але ми не повинні забувати тих сторінок, які здобувалися протягом 70 років, коли Україна перебувала в складі СРСР.

Сама ідея створення книжки «Словозброя» — подання історії українського війська для простих українців на доступному рівні сприйняття. Адже існує проблема — історія пишеться для істориків. Основна мета збірки полягала в тому, щоб, не відкидаючи спадщини, яка в нас є від СРСР, нагадати людям відомості про славні сторінки українського війська та його перемоги.

— Хто ста¬не чи¬та¬чем збір¬ки?

— Вона поширюватиметься серед військовослужбовців, у тому числі в АТО, бо наклад не дуже великий — 4 тис. екземплярів. Я думаю, що вона потрапить і до львів’ян. Якщо буде можливість, ми передамо в Центральну Україну і на схід країни.

— Те¬пер да¬вай¬те за¬кцен¬ту¬ємо свою ува¬гу на пе¬ре¬мо¬гах вій¬сь¬ко¬вих. Роз-ка¬жіть про ви¬на¬хо¬ди ук¬ра¬їн¬сько¬го вій¬ська.

— Історію українського війська треба розглядати з періоду княжої доби. Перша згадка про Україну офіційно датується 1187 роком. Дуже мало хто знає, що українські козаки використовували передові практики в Європі, зокрема практику трьохпішого строю. Така тактика ведення бою була для Європи новою. В Європі не використовували систему шансів, окопи. Ми застосовували систему мобільних таборів — вози скріплялися докупи. До цього в Європі не додумалися. Є ще багато подібних винаходів, які роблять славну традицію нашому війську, і про це не потрібно забувати.

— На¬скіль¬ки то¬ді бу¬ло по¬туж¬не ук¬ра¬їн¬ське вій¬сько?

— В період княжої доби Х сторіччя українці мали свою надзвичайно потужну армію. В 907 році дві тисячі кораблів пересікли Чорне море і підійшли до стін Константинополя, а нині Стамбула. Внаслідок невигідних для українців торговельних угод українські князі змусили Візантійську імперію підписати вигідні для країни угоди. Це вже зараз ми маємо дуже сильну дипломатію, а в той період змусити сусіда або іншу країну можна було лише за допомогою меча.

Додатково треба сказати про військові походи Володимира Великого та князя Святослава. Останній запам’ятався оригінальним методом ведення війни. Перед тим як вийти в похід, він казав: «Іду на Ви». Він був одним із тих військових стратегів, які не боялися оголошувати про воєнні плани.

Святослав був військовим стратегом нового типу, адже до цього подібного в Європі не було. Він відкрито вступав у війну та вів військові дії. В період 40–50 років Святослав виступає як союзник Болгарії у війні з Візантією, адже Візантія намагається взяти під свій контроль Болгарське царство. Згодом основне завдання України — виступати як військова потуга, яка може протистояти Візантійській імперії.

— Якою бу¬ла то¬го¬час¬на вій¬сь¬ко¬ва так¬ти¬ка укра¬їн¬ців?

— У військовій тактиці українці використовували систему військових десяток. Система деки відома з дуже давніх часів. Вона використовувалася ще в римській армії. Від цього пішло слово декан. Декан — це керівник військової десятки. Це була мінімальна військова одиниця, яка була в римській армії. Загалом дана військова формація перейшла з візантійської армії в руську армію. До цього було сильне народне ополчення, а вже пізніше в період VІІІ–ІХ ст. починає використовуватися в руській, тобто в українській, армії.

— От¬же, ук¬ра¬їн¬ське вій¬сько ма¬ло свої зброй¬ні вій¬сь¬ко¬ві ре¬зер¬ви?

— У військо йшли люди, які були землеробами. З постійного війська була княжа дружина, яка основним своїм завдання мала захистити князя, кордони в нагальних випадках, а також збір податків. У випадку широкомаштабного наступу чи війни збиралася система десяти — кожне село виставляло свої десятки, сотні і тисячі. Потім армія відійшла від цього.

У ХVІІ ст. європейські армії підійдуть до системи рот, батальйонів. В українських традиціях це використовувалося до середини ХІІ–ХІІІ ст. Ми відійшли від цієї системи пізніше внаслідок татаро-монгольської навали. Монголи володіли дуже сильними потугами. Українці не могли протистояти їм. Була військова перевага в силі. Співвідношення українських (руських) воїнів до монгольських — один до п’яти. Ми розуміємо, що це надзвичайно велика різниця. Загалом військова стратегія каже, що військова операція буде успішною лише тоді, коли перевага в живій силі буде становити один до трьох.

 Ви¬со¬ко¬мо¬біль¬не вій¬сько

— Да¬вай¬те пе¬ре¬йде¬мо до більш піз¬ні¬шо¬го пе¬ріо¬ду.

— Проаналізуємо період найманих загонів або загонів самооборони. Загалом вони були створені з метою боротьби з мусульманами, які проникали на територію України. Основним їхнім завданням було взяти в рабство місцеве населення. Загони місцевої самооборони озброювалися і на цій основі створювалися високомобільні загони. Цікавим є те, що до періоду ХVII ст. українці не надто користувалися кавалерією. Основна маса українського війська того періоду була піхота.

— Які ж бу¬ли її ори¬гі¬наль¬ні ме¬то¬ди бо¬роть¬би?

— Оригінальні піхотні методи боротьби — мобільні табори, система шансів. Згодом це переросте у козацьку вольницю на території Центральної України. Козаки (з татарської — вільні люди), перебуваючи в постійному конфлікті з татаро-монголами, самовдосконалювалися. Вони використовували систему оборонних возів — віз укріплювався мішками з піском або із землею. Він дозволяв унеможливлювати потрапляння ворожих куль.

Таким чином козаки могли дуже успішно воювати, адже мали добре вибудовану оборону. Оцей мобільний табір дозволяв рухатися зі швидкістю до 30–40 км на день. Перебуваючи в постійній обороні, табір одночасно рухався. Це давало змогу бути високомобільним військом. До речі, це прародич військової мобільної піхоти — швидка, мобільна і дозволяє перебувати в хорошому захисті.

Кожний козак мусив мати із собою складну лопатку. До цього в європейській армії не додумалися. Європейська армія воювала трохи іншим строєм — лінійною піхотою. Коли основна маса ставала в одну лінію, стріляли, підпускаючи до себе чужу піхоту. Близька відстань — 70–80 метрів. З такої відстані було дуже легко влучити. Внаслідок переходу на вогнепальну зброю лінійна піхота стає дуже популярною в Європі. Вона використовується в усіх європейських країнах до ХVII–XVІІІ ст. Згодом змінюється і військова тактика.

— А укра¬їн¬ці яку так¬ти¬ку за¬сто¬со¬ву¬ва¬ли?

— А наші предки використовували трохи іншу тактику. Вони прекрасно розуміли, що воювати лінійним строєм буде невигідно, тому що високі втрати в людській силі. Як відомо, коли козак вступав у Запорозьку Січ, йому говорили, що найвищою цінністю є людське життя, дане Богом. Козаки розуміли, що людських втрат не уникнути, але вони намагалися їх звести до мінімуму.

Система шансів стала революційною в європейській тактиці і дозволяла вести бій лежачи. До цього в Європі не додумалися протягом 150 років. Українці вигадали систему трьохлінійного строю: перша шеренга стріляє, друга готує рушницю, щоб дати першому ряду, третій ряд перезаряджає в цей час мушкет. Така атака врятувала козацькі загони в період початку ХVІІ ст., тобто у 1620 році, коли козаки, перебуваючи в меншості, перемогли 120-тисячне турецьке військо, яке рухалося на територію Речі Посполитої, аби її захопити.

Спільне козацько-польське-литовське військо мало протистояти турецьким загонам. Саме битва під Хотином засвідчила це. Польське військо мало набагато більше гармат, краще екіпірування, ніж українці. Поляки мали панцері. Вони не пробивалися турецькими стрілами. У турецького війська була вогнепальна зброя, але вона не була надто поширеною, адже при виготовленні пороху використовувався свинячий жир, а турки — мусульмани, вважають свиню «поганою твариною». Тому багато турків не використовували вогнепальної зброї. Її застосували так звані яничари — це люди, які були насильно навернуті в мусульманство.

Система трьохлінійного строю дозволила дуже швидко побороти передові загони турецької армії. Ще дуже цікавий момент. Турецька армія, яка в цей час наступала під Хотином, у своїй основі становила кінноту, щоб бути мобільними. Це були зазвичай татари, які мали 2–3 коня при собі і швидкий татарський лук. Татари завжди були умілими воїнами.

Маємо, на жаль, таку ситуацію, що кіннотні загони в нас з’являються пізніше в період Руїни в 1650-х роках. Але не потрібно забувати, що українці дуже швидко вчаться. І вже згодом, переймаючи методи татарського ведення бою, вони починають використовувати кіннотні загони з мушкетами, стріляючи на ходу.

Так¬ти¬ка бо¬роть¬би Ук¬ра¬їн¬ської пов¬стан¬ської ар¬мії

— Які ме¬то¬ди вій¬сь¬ко¬вої бо¬роть¬би ви¬ко¬рис¬то¬ву¬ва¬ли в пе¬рі¬од ХХ ст.?

— Давайте розглянемо тактику боротьби Української повстанської армії. Система підпільних криївок, розвідувальних операцій були новизною в Європі. Система зв’язкових, кодових показала свою ефективність. Ми стикаємося з тим, що армія, яка не має підтримки, не має ресурсів, рано чи пізно здається. Ми повинні розуміти, що з 1942-го до 1956 року Українська повстанська армія боролася на своїх власних ресурсах або на тих, які здобувалися від німців, радянських загонів НКВС.

Дуже цікавий факт: радянське керівництво ніколи не кидало проти Української повстанської армії регулярні частини Червоної армії. Тому, що в Червоній армії була дуже велика частина українців, доходила до 60%. Загони НКВС складалися в основному з росіян або литовців, які перекинулися на бік СРСР.

Можна згадати 1951 рік, коли на території Івано-Франківської області загони Української повстанської армії знищили три бронемашини, півтори тисячі особового складу і збили один літак. Остання згадка про Українську повстанську армію — 1956 рік. Варто зазначити, що українці ніколи не здавалися. Можемо згадати також про повстання тих вояків, які потрапили в полон. Влада була змушена висувати нові загони НКВС у свої табори, тому що українці почали піднімати масові повстання. До українців приєдналася дуже значна частина кавказьких народів, литовці.

— Є щось ще ці¬ка¬ве?

— Пригадаємо боротьбу Карпатської України проти угорського війська. 1500 українського війська протистояло 30 тис. угорської армії. Українці розуміли, що вони не вистоять, але вони боролися до останнього. Те, що ми зараз бачимо на Донбасі, — це героїзм, який є в українців. Він нікуди не дівся. Це — найголовніше. Кажуть, що українці — це нація хліборобів, тримаємося землі. Насправді — ні. Українці мають дуже славні військові традиції із самого періоду князівських часів.

Я не кажу, що українці були надзвичайно потужною силою, але внаслідок тих політичних ситуацій — політичної згуртованості, якої тоді не вистачало, українці не змогли створити свою державу. Так, ми маємо державу Богдана Хмельницького, але почалися внутрішньополітичні чвари, і це призвело до союзу з Москвою. В радянський час значна частина офіцерського керівного складу були українці.

В АТО вій¬сь¬ко¬ві вчать¬ся во¬юва¬ти в місь¬ких умо¬вах

— Роз¬ка¬жіть про так¬ти¬ку і стра¬те¬гію ве¬ден¬ня бою в АТО.

— Навчальна методика бою змінюється. Зараз військові вчаться воювати в міських умовах. Багато хто з наших військовослужбовців має досвід боротьби в Іраку в бойових умовах.

Нова система міської зачистки — ця система дуже поширена в американській армії. До нас приїжджають інструктори із США. Вони вчать наших військових воювати в міських умовах, змінюється підготовка українських воїнів до тих ситуацій, з якими вони можуть зіткнутися. В Донецькій області поширені міста-конгломерати, коли місто переходить у місто. Немає такого, як в Західній Україні, де село далеко від села. Отже, це зовсім інша система ведення бою. Умови орієнтування в місті теж інші.

Як можуть наші військові використовувати секретні карти 1965 року? Волонтери привозять навігатори, планшети з картами з пошуковими системами, тому наші військові почали застосовувати новітні IT-технології. Волонтери купують у США квадрокоптери, які всюди використовують для розваг. Їх переобладнують і українські вояки застосовують у військових цілях в АТО.

Цей досвід нікуди не зникне, але існує дуже велика проблема — не можна дозволити тим людям, які пройшли пекло АТО, залишитися зі своїми психологічними проблемами наодинці. В США військовослужбовці, які пройшли війну, після повернення додому проходять три місяці реабілітації в спеціальних центрах. Вони повинні відійти від війни і влитися у мирне життя. Ми мусимо це прекрасно розуміти. Тому що війна — це війна. Вона змінює людей.

— За¬раз ми ду¬же час¬то чу¬ємо про тор¬ту¬ри, які за¬сто¬со¬ву¬ють до по¬ло¬не-них в АТО. Чи є ві¬до¬мо¬сті що¬до умов ут¬ри¬ман¬ня вій¬сь¬ко¬во¬по¬ло¬не¬них то-ді і ни¬ні?

— Українцям не притаманне жорстоке поводження з військовополоненими. Навіть загони Української повстанської армії, які захоплювали в полон росіян, використовували методи переконання. Дуже важливою є особистісна складова людини.

Ми нині маємо ситуацію, коли в АТО спостерігається жорстоке поводження з військовими. Людина на війні стає іншою. В неї на війні трішки посуваються рамки. Таких яскравих прикладів, коли українці так, як росіяни, обливали водою, били по печінках, морили голодом полонених тощо — в українській історії немає.

Що робили з українцями? Так, є відомості про те, що дуже значна частина упавців потрапляла в полон до НКВС і там дуже поширене було здирання нігтів. Насправді це — одна з найболючіших тортур, тому що саме на кінчиках нігтів багато рецепторів. Також було дуже популярне використання так званої сироватки правди, поширена практика підсадних людей.

Те, що сталося на сході в АТО, коли бійцям української армії відрізали органи тіла, — це показує менталітет терористичних збройних формувань. Хотів би зазначити, що в європейській військовій справі тортури застосовувалися, але для отримання інформації. Застосування тортур з метою приниження людини, унеможливлення мати дітей — це поширена східна практика. Подібні тортури застосовувалися в Монголії. Чінгісхан любив відсікати голови, інші органи, зокрема кисті рук, щоб людина ставала калікою, жила і весь час мучилася.

Це свідчить, що менталітети і народи різні, незважаючи на частково слов’янське походження. Ми повинні розуміти, що речі, які зараз творяться в АТО, насправді показують, з ким маємо справу. Ми не маємо справу з місцевим населенням, яке незрозуміло звідки отримало БТР, «Гради» і самохідні артилерійські установки і вміє стріляти, запускати системи протиповітряної оборони, збивати літаки. Повинні розуміти, що цьому не навчитися в шахті. Ми воюємо з дуже навченими і високопрофесійними людьми. Вони не один рік готувалися.

— Чи змі¬ни¬ло¬ся став¬лен¬ня укра¬їн¬ців до зрад¬ни¬ків то¬ді і за¬раз?

— В період княжої доби таких людей називали зрадниками. Їх навіть могли викреслити з історії. Наприклад, Андрій Долгорукий, який при застосуванні половецьких загонів зруйнував Київ, у київських літописах згадується, але лише в негативному значенні.

Українці в період до козаччини дуже негативно ставилися до зрадництва, до людей, які переходять на бік супротивника. Ставилися з підозрою до людей, які переходили на наш бік. Людина зрадила один раз, зрадить іще. Згодом у період козаччини за зрадництво могли стратити. Застосовувалися прокляття, анафема. В період Української повстанської армії за людиною, яка перекинулася на бік радянської влади, влаштовували полювання. Людина, яка зрадила українську державу, не повинна була жити.

Нині ми трішки відійшли від засад, які були раніше. На даний момент застосовується такий метод покарання, як звільнення з посад. В Криму багато українських військовослужбовців переметнулися на бік Росії. В результаті вони отримали службу в Магаданській області, тому що росіяни кажуть: ви зрадили Україну, ви можете зрадити і нас. Використовується загальнолюдський принцип: зі зрадником розмова одна.

Інна БОРИСОВА, Всеукраїнський суспільно-політичний тижневик «Демократична Україна»

 


Комментарии закрыты