У Луганській області відбулася презентація книги «Вклоняємось доземно українському солдату»

У рамках прес-конференції речника АТО у Луганській області відбулася презентація другого тому видання «Вклоняємось доземно українському солдату».  Підполковник Руслан Ткачук зазначив, що ідея створення книги з’явилася у військових журналістів колективу Центрального друкованого органу Міністерства оборони України  «Народна армія» (головний редактор — полковник Роман Драпак). Проект унікальний, бо це – жива історія. На фоні того, що зараз багато різних думок про проведення АТО, ця книга дозволяє доторкнутися до історії кожного бійця, який зробив свій вклад у захист рідної землі.

Речник АТО зачитав невеликі епізоди книги та запевнив, що проект гідний, аби стати настольною книгою кожного патріота України.

У подарок книги отримали військовослужбовці, активісти та волонтери Сєвєродонецька, які прийшли на прес-конференцію. Частину, переданої на Луганщину літератури, найближчим часом буде передано школі прифронтового села Трьохізбенка Новоайдарського району. Зазначалося про дефіцит такої літератури на сході країни.DSC_0648DSC_0708 DSC_0641DSC_0343 

Ось декілька цитат з книги про героїв АТО: 

Комбат «Адам» знищив п’ять ворожих танків

— Це, напевно, був перший мій бій, коли я не відчував ні страху, ні хвилювання. Просто холодний розрахунок — є вісім секунд на постріл, поки противник заряджається. А ще тоді нам пощастило, — згадує майор Євген Межевікін з позивним «Адам», — бо ворожі танки схибили. Один снаряд зачепив нас рикошетом, не завдавши шкоди, а інший перелетів.

А за декілька днів екіпаж майора Межевікіна підбив ще один ворожий танк. Тоді надійшла інформація, що по наших позиціях прямою наводкою із лісосмуги гатить танк противника. Отримавши наказ, Євген вирушив у визначений район. Та то була пастка. Активний танк противника прикривали ще два.

Вийшло так, що наш Т-64 протистояв трьом «сімдесятдвійкам». Але й з того бою Євген та його екіпаж вийшли переможцями. Влучно «відпрацювавши» по ворожій машині, яка вела вогонь із лісосмуги, наші хлопці не втікали від тих, що ховалися у засідці, а, розвернувши танк, пішли просто на них. Маневруючи та стріляючи, вони змусили противника відступити.

Пізніше були й інші запеклі бої. Екіпажу «Адама» вдалося знищити ще два ворожі Т-72…

 

«Я — як випущена стріла…»

Житомир, 199-й навчальний центр ВДВ. Чекаю Олега Кузьміниха на пропускному пункті. Він підходить мовчки. У порівнянні зі світлинами піврічної давнини схуд удвічі.

- Так, побував у полоні, на війні таке трапляється... До речі, через мою тверду позицію з помітною повагою до мене ставився слідчий держбезпеки так званої «ДНР» на прізвисько «Монгол». Спочатку він пропонував мені посаду комбата в російській армії, квартиру в Донецьку, звання російського полковника з удвічі більшою зарплатою. Потім — щось таке ж у «ДНР». Але я йому сказав: я професійний військовий і присягу складав Україні, для мене це питання честі. Потім більше про «солодкі» пропозиції не говорили.

— В яких умовах жив?

— Перші три місяці — у кімнатці метр на два на покинутому заводі. Кахель білий від підлоги до стелі, лампа-«сороківка». Спілкувався тільки з охороною. Якби не книги — вони в цехах на підлозі валялись, дах би поїхав. Рятували думки про сім’ю, спогади.

— Про що думав?

— Згадував, як перший раз брали термінал аеропорту, Савур-Могилу. Аналізував 470-кілометровий рейд по тилах сепаратистів, оточення і вихід з нього, останню ротацію в аеропорт. Прокручував різні епізоди в голові, аналізував власні помилки. Бачив, на чию бойову роботу треба рівнятись: коли нами керував нинішній командувач ВДВ полковник Михайло Забродський, я бачив фаховість найвищого гатунку…

 

 


Комментарии закрыты